Таку назва мала
година поезії, присвячена 70-річчю з дня народження волинської поетеси Людмили Лежанської. З ранніх літ вона
була прикута до візка, проте не здавалася, завжди залишалася світлою людиною,
написала чимало гарних віршів.
Учні 7-А класу
ЗОШ №7 із хвилюванням слухали розповідь про жінку трагічної долі, з біографією
якої ознайомила завідувач Нововолинської міської бібліотеки для дітей Валентина
Ярмолюк.
В її віршах —
постійна присутність доброти, зворушливість першовідкривача навколишньої краси,
світлотіней в людськім серці. З них вимальовується живий не видуманий образ
ліричної героїні з її болями, радощами, думками. Це все зрозуміли діти, коли з
трепетом в душі читали її вірші.
Поетеса не мала
вищої освіти, а середню здобула самотужки, проте її поезія не лишає байдужим
нікого, адже торкається найпотаємніших душевних глибин. Про це розповіла
вчитель української мови та літератури С.О. Іващенко.
У 1980 році
вийшли її книжки «Поезії» і «Стежечка». В 1986 році у видавництві «Каменяр»
вийшла посмертно збірочка поетеси «Мій доброокий світ» і “Чому став синій
льон”.
Деякі із віршів
Людмили стали піснями. Співак і
композитор, член національної Ліги Українських письменників Ярослав Найда,
композитори Вячеслав Стефанишин,
Олександр Каліщук написали музику
на слова поетеси.
Вона не любила
слухати захоплень своєю мужністю. Воліла, щоб до неї ставились так, як до всіх
людей. Хоча їй об’єктивно було значно важче, але вона вміла бути щасливою. І
винагороду за її страждання доля дала їй
прекрасну душу, дала здатність думати, мислити, по філософськи сприймати життя.
Поспішати жити. І вчитися, постійно, із захопленням!
Короткий вік
судився її серцю –
І розквіт літ -
холодне небуття.
Крізь біль ішла.
Та спраглими устами
Співала пісню
щиру і просту,
Щоб і сьогодні в
слові жити з нами.
«Якщо хоч одній
людині колись ця книжечка припаде до душі, то вже не буде моє життя зайвим» -
писала поетеса. Її книги подобаються багатьом читачам...
