Чудового
весняного дня мені випала нагода побувати на зустрічі у Нововолинській центральній міській бібліотеці із
луцьким бардом, творчою, неординарною
особистістю, великим патріотом своєї Батьківщини – Юрієм Щербиком.
І хоча
народився він у далекому Казахстані, проте дуже прикипів до України. Йому
болить душа за долю своєї країни і свій біль він виливає у піснях. Але чи
легко бути патріотом та йти під ворожі
кулі та "гради", як це зробив пан Юрій, коли країна тоне у фальші та
брехні, коли навкруги стільки свавілля та цинізму. Звісно не легко.
На щастя
українці – нація сильна та незламна. І доказом того є факт, коли будучи у зоні
АТО Юрій Щербик отримав листа від нововолинської школярки Юлії Жук, сповненого недитячими роздумами над долею
України та глибокою вірою у те, що настане і світле майбутнє у нашої
многостраждальної держави. Але чомусь виникає запитання, для чого цій дівчині
перейматися, здавалося б, на перший погляд проблемами дорослих людей, а не
насолоджуватися прекрасним періодом дитинства.
Та коли
ми не будемо плекати почуття патріотизму у наших дітей ще з раннього дитинства,
власними життєвим прикладом показувати любов та прихильність до своєї
держави, то чого буде вона варта?
Тому що,
як зазначає пан Юрій воювати можна не лише зброєю, а й словом і піснею та
щоденними добрими справами во ім'я
України.
А
закінчити хочеться віршем Юрія Щербика:
Вірю в
світле майбутнє і краще!
Хоч і
гірші, й слабкі ми, як люди -
Українці
не самі пропащі.
Бог
ніколи про нас не забуде!
Лиш
зміцнить нас терниста дорога.
Як
пройдемо ті іспити чесно,
Ми на
землю цю вимолим в Бога
Найнадійнішу
варту - небесну!
Тож вірю
та сподіваюся, що Бог нас не забуде, що закінчиться ця неоголошена, безглузда
війна і у нас буде все гаразд.
Учасник заходу
бібліотекар МБД Лариса Крилова